11 червня, у день пам'яті святителя Луки (Войно-Ясенецького), було звершено Божественну літургію і акафіст святителю і Чудотворцю Миколаю у Свято-Миколаївській соборній церкві. З благословення митрополита Миколаївського і Очаківського Питирима богослужіння очолив архієпископ Новобузький Варнава у співслужінні духовенства Миколаївської єпархії. Про злодія, який молився святому Миколаю.
Сестра милосердя, яка працювала в госпіталі в столиці під час Великої війни 1914–1918 рр., опублікувала в одному журналі таку розповідь із реального життя.
У госпіталі перебував на лікуванні солдат. Одного разу вона запитала його: «Чим ти займався до війни?» Солдат абсолютно відверто, з повною щирістю відповів: "Нічим не займався. Був ледарем. Займався крадіжками. Працювати лінувався, а їсти треба було. Ну, траплялося, і досить часто, що мене ловили на місці злочину й добре били, а іноді відправляли і за ґрати. Сидів я за ґратами по кілька днів. Жив тут — у столиці.
Перш ніж дістати собі прожиток, я йшов до церкви Святителя Миколая і молився чудотворцю такими словами: «Святитель отче Миколаю, допоможи мені цього разу — більше я красти не буду». Часто мені вдавалося безкарно красти собі їжу."
«Одного разу я помітив, — далі розповідає солдат сестрі милосердя, — приміську дачу одного багатого чоловіка і вирішив пізно вночі пробратися через відчинене вікно та винести всі коштовності. Але перш ніж здійснити свою задуману крадіжку, я, як завжди, пішов до церкви Святителя Миколая, поставив перед іконою рублеву свічку й сказав: «Святитель Миколай, допоможи мені, я більше ніколи не буду красти. В останній раз краду!»
Настала місячна, світла ніч. Я пробрався до дачі. На моє щастя, сторожі мене не помітили. Як з’ясувалося згодом, вони недбало чергували й міцно спали в той час, коли я стояв перед відчиненим вікном. Я заліз, забрав різні золоті речі, срібні ложки, ножі, склав їх у мішок і почав спускатися з кімнати вниз. Раптом речі ніби брякнули в моєму мішку! Цей дзвін розбудив сплячого господаря. Він здивувався, що зникли його коштовності, а вони ж усі у мене в мішку! Ну, звісно, господар підняв тривогу… і наказав сторожам осідлати коней і гнатися за злодієм. Сторожі виїхали в чисте поле. Дивляться — а вдалині щось чорніє. Ніч була місячна — все чітко виднілося. До цього об’єкта, що темнів, і попрямували сторожі.
А солдат далі розповів, що він спритно виліз із віконця, швидко пробіг через садибу, і перед ним відкрилося поле. Побачив він удалині щось чорне. Він підійшов ближче — перед ним лежить мертвий кінь. Злодій зупинився перед цією падаллю. Раптом перед ним у сяйві, у повному архієрейському вбранні постає сам Великий Чудотворець — Святитель Миколай і каже грабіжникові: «Залазь у черево цього коня, інакше схоплять тебе й уб’ють!» Злодій миттєво заліз у смердючу падаль. Сидів там і задихався від смороду.
А вершники-сторожі вже тут як тут! Кружляють навколо коня, нікого не знаходять і лише дивуються — адже щойно вони чітко бачили силует людини, що бігла, і раптом цей силует миттєво зникає! Озираються навколо — нікого немає! І повернули назад! А коли вони поїхали, до злодія знову з’являється Святитель Миколай у повному архієрейському вбранні, щоб цей грабіжник переконався, що перед ним справді не проста людина, а — Великий Чудотворець. «Вилазь із цього коня!» — сказав Святитель Миколай. Злодій, звісно, із радістю виконав наказ святого, бо ледь не задихнувся від зловоння! «Чи добре було тобі там сидіти?» — запитав злодія Великий Чудотворець. «Яке там добре! Ледь живим вибрався! Думав, задихнуся від немислимого, жахливого смороду!» Святитель Миколай йому у відповідь: «Ось так і твоя зловонна свічка! Ти думав, що вона мені була до вподоби, — а вона смерділа, твоя свічка!»
Джерело інформації...