Війна змінила не лише наш повсякденний побут – вона перекроїла апетит, щоденний раціон та ставлення до їжі. Моральний тиск, виснажливий стрес, нескінченні сирени та вибухи змушують дорослих жити на каві й заспокійливих. Але чим у цей тривожний час харчуються наші діти?На Миколаївщині організація харчування в дитсадках і школах навіть у мирні часи не була простою темою.
Обіди у класах
Війна змусила переглянути самі принципи роботи шкільної їдальні. Урядова постанова №809 стала спробою узаконити форс-мажорні реалії, в яких живуть прифронтові регіони, зокрема Миколаївщина. На папері розширилися рамки для безкоштовного харчування. Якщо раніше держава орієнтувалася на початкові класи, то тепер згадали і про учнів з 5-го по 11-й класи.
Ще один критичний крок – легалізація альтернативних місць для прийому їжі. Коли їдальня замала або не відповідає безпековим вимогам, годувати дітей дозволили в актових залах, холах і в класах. Головне – забезпечити базову гігієну: миття рук, провітрювання та прибирання.
Разом із гнучкістю підсилили вимоги до підрядників. Ті, хто заходить на ринок – чи то кейтерингові компанії, чи оператори опорних кухонь, – відтепер відповідають не лише за вміст тарілки. На них покладають обслуговування обладнання, якість видачі страв. А контроль цього ланцюжка від кухонного ножа до дитячого столу залишили фахівцям Держпродспоживслужби та самим батькам.
Скільки грошей дали Миколаївщині
Миколаївська область отримала 187,5 млн гривень урядової субвенції на безкоштовне гаряче харчування школярів з вересня по листопад. Про це повідомив виконувач обов’язків начальника Миколаївської обласної військової адміністрації Георгій Решетілов. Але механізм цієї субвенції покриває лише закупівлю самих продуктів. Куховарство, зарплати персоналу, електроенергію та доставку переклали на плечі місцевих громад.
Наприклад, у Миколаєві річна потреба освіти на харчування перевищує чверть мільярда гривень, тоді як у бюджеті фігурувала цифра 122,4 млн гривень. Влітку міська влада зняла 60 млн гривень із резервів комунальних підприємств, щоб протриматися до осені. Але касовий розрив тільки по школах до кінця року досить великий. Його оцінюють у 40 мільйонів гривень, а в дитсадках – майже у 100 мільйонів.
Начальниця управління освіти Миколаївської міської ради Ганна Личко пояснює складність ситуації: «Ми опинилися між двох вогнів. З одного боку – нові державні санітарні норми та Постанова №809, які вимагають суворого обмеження цукру, солі й забороняють смаження. З іншого – реальні дитячі звички та брак бюджетних коштів. Батьки скаржаться, що діти залишають тарілки недоторкнутими, а ми не маємо права порушувати затверджену рецептуру. До того ж, нагодувати 20 тисяч дітей у прифронтовому місті, де щодня лунають сирени, а логістика залежить від світла та безпеки, – це щоденний екзамен».
Арифметика тарілки
У Миколаєві безкоштовні гарячі обіди та сніданки щодня отримують і першачки, і випускники. Ціна цього процесу для міського та державного бюджетів – понад 21,5 млн гривень щомісяця з врахуванням того, що школи застосовують змішану форму навчання.
Із чого склалася ця сума: для найменших школярів 6-11 років сніданок оцінили в 75,90 грн, а обід – у 94,20 грн. Для дітей 11-14 років вартість становить 85,80 грн за сніданок та 110,40 грн за обід. А нагодувати підлітка 14-18 років коштує 95 грн за сніданок та 121,70 грн за повноцінний обід.
Водночас чиновники не уточнили, чи входить у цю граничну вартість ціна одноразового посуду та термоупаковки, що є обов'язковим під час кейтерингу.
Але є ще одна вимога – щонайменше 66,67% грошей на організацію харчування підрядник зобов'язаний витратити саме на продукти, а не на транспортні накрутки.
Що таке кейтеринг і як він працює
Більшість навчальних закладів Миколаївщини не можуть готувати їжу за класичною схемою. Нещодавно фахівці обласної військової адміністрації перевірили 392 школи, і картина виявилася строкатою. Хоча 278 закладів зберегли та запустили власні харчоблоки, чимало шкіл та ліцеїв скористалися альтернативною. Тепер 33 школи довірилися кейтерингу, 23 працюють за системою аутсорсингу, а ще десять отримують гарячі страви від так званих опорних кухонь.
На зміну шкільним кухаркам приходить доставка обідів у термоконтейнерах. Їжу готують у централізованих точках, фасують гарячою та розвозять. Проте кейтеринг – це ризик та логістичний квест. Їжа має приїхати гарячою та зберегти свіжість – між сиренами, вимкненнями світла та можливими обстрілами.
Комунальна монополія
Довіра до тих, хто годує дітей, виборюється роками, а втрачається за один зіпсований обід. Для миколаївського Комунального комбінату громадського харчування, відомого як КОП, цей шлях завжди був тернистим. Скарги батьків на холодні і несмачні страви та перебої в доставці – це реальність. Торік перевірки та гучні скандали навколо якості шкільного меню лише підтвердили: комунальна монополія шкутильгає.
Утім, шкільне харчування – це загальноукраїнський головний біль. У Миколаєві після скандалу з КОПом і заведеними кримінальними справами активна позиція батьків та контроль з боку Держпродспоживслужби залишаються запобіжником від того, щоб гарячий шкільний обід не перетворився на схему збагачення.
3337 відмов
Статистичні звіти наражаються на сувору дитячу вибагливість. Станом на середину вересня з майже 21 тисячі миколаївських школярів, які мають право на безкоштовні обіди, понад 3300 дітей офіційно відмовилися від їжі.
Серед тих, хто відвернувся від шкільного меню – понад тисяча першокласників. Причина проста: дітям банально не подобається смак страв. Меню, розроблене за державними стандартами та нормами здорового харчування, на практиці часто програє звичним домашнім уподобанням чи фастфуду.
12-річний семикласник Данило з однієї з гімназій, зізнається: «Нам кажуть, що це корисно для здоров'я, але я іноді просто не можу це їсти. Мені бракує звичайної солі чи спецій. Суп часто взагалі безсмачний, а замість котлети дають якусь запечену рибу чи сочевицю, до якої ми вдома не звикли. Хлопці з класу після уроків одразу біжать у магазин за сухариками чи булочками. А коли тривога, ми з тарілками йдемо в укриття. Їжа стає холодною за п’ять хвилин – тоді її вже точно ніхто не їсть».
Кухарі в громадах опинилися заручниками нових правил і застарілої бази. Так пані Олена, кухарка із 15-річним стажем з Первомайського району, ділиться наболілим: «Раніше як було: зажарочку зробила, котлетку підсмажила – діти аж за вухами тріскотіли. Тепер усе тільки печеться або тушкується, сіль міряємо майже на аптекарських вагах. Ми на кухні намагаємося, щоб і запіканка була красива, і соус смачний. Але обладнання часто застаріле, а продукти постачають найпростіші. Кухар – це ж не чарівник: якщо діти вдома звикли до майонезу та ковбаси, то запечений хек із полентою вони просто відсувають. Серце крається, коли бачиш, скільки їжі йде у відходи».
Обід від Клопотенка
Дискусія навколо рецептів Євгена Клопотенка, який став обличчям реформи шкільного меню і нещодавно відвідував Баштанський район, не вщухає. Сам шеф-кухар так коментує суперечки навколо страв із сочевицею та безсольових норм:
«Я отримую тонни хейту, ніби це я особисто зварив безсмачний суп у школі. Але люди мають зрозуміти: Клопотенко не стоїть біля кожної плити і не забороняв сіль повністю! Ми дали 160 нових і здорових рецептів замість радянського комбіжиру. Але якщо в їдальні немає нормального пароконвектомата, кухар не вміє працювати зі спеціями, а їжа приїжджає в термобоксі холодною – це питання виконання на місцях. Шкільна їжа має вчити дітей культурі харчування, але щоб дитина полюбила новий смак, культура має змінюватися і вдома, і в їдальні».
Обід за «Хвильку»
Аби зменшити прірву між стандартами на папері та смаками дітей, у Миколаєві масштабували чат-бот «Хвилька». Цей цифровий інструмент дає батькам можливість у декілька кліків оцінювати якість порцій, залишати скарги чи пропозиції.
Принцип «Хвильки» розрахований на оперативність: батьки або самі учні можуть прямо зі смартфона завантажити фотографію виданої страви, вказати школу чи ліцей, виставити оцінку або деталізувати проблему – від холодної порції чи невідповідності заявленому меню до смакових зауважень.
Ці повідомлення в режимі реального часу надходять фахівцям управління освіти та керівництву комунального підприємства. Сервіс уже дає результати – в одному з ліцеїв завдяки розголосу вдалося швидко усунути недоліки. Батьківський контроль через смартфон стає тим важелем, який змушує комунальне підприємство змінювати підходи до готування.
Особисто я нечасто заглядаю у «Хвильку», хоча інструмент дуже корисний і пізнавальний. Для мене найголовнішим є вердикт моїх дітей щодо обідів у гімназії: «Сьогодні була смачна котлета, а банани знову були зеленими...»