Шкільний культурний осередок Миколаївської ЗОШ № 57 організував фестиваль на весь тиждень, щоб незабутньо та колоритно відзначити 20-річчя його діяльності.Ви ще десь чули про культурний осередок у загальноосвітньому навчальному закладі, у якому двадцять років поспіль діяв би самодіяльний шкільний театр? А у цій школі над лиманом — він є! І об’єднує загалом — учнів, учителів, творчих батьків з активною життєвою позицією — понад півтори тисячі учасників!Протягом тижня у Миколаївській ЗОШ № 57 імені Т.
На сцені шкільної актової зали глядачам показали понад два десятки п’єс, водевілів, сценок, фестів. У сучасній інтерпретації ожили герої драматургів-класиків «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського, «Кайдашева сім`я» Івана Нечуя-Левицького та ін.
Фестивальні номери оцінювало журі, у складі двох заступників директора школи — Гончаренко Валерія Федоровичя і Митрофанової Людмили Миколаївни, педагога-організатора Ніни Сергіївни Ткачик, звукорежисера Дрондіна Дениса Геннадійовича, а також представників шкільного парламенту.
Розповідає голова журі, заступник директора школи з виховної роботи Людмила Миколаївна Митрофанова:
«Щодня після закінчення шостого уроку в актовій залі розпочиналась друга частина шкільного життя — виступи учнівських творчих колективів. Це був свого роду тріумф драми і музичної комедії!
Мої особисті враження від фестивалю — неможливо ні з чим порівняти. Надзвичайно багаті і красиві наші обряди, багата спадщина українського народу!
Такої доброти і правдивості, яку вкладали у свою гру наші учні, переконана, не побачити більш ніде.
Шкода, що через лімітовану кількість місць у залі, не мають можливості оцінити таланти своїх дітей усі батьки. Щирість юних акторів брала у полон твої думки, торкалась найпотаємніших струн душі. Іноді мене настільки захоплювала їх гра, що я на мить забувала про свою роль голови журі. Це був надзвичайно позитивний тиждень!»
Людмила Миколаївна поділилась, що журі непросто було визначити лауреатів. Кожен клас мав свою родзиночку, був по-своєму неповторним. Крім драматичних творів, глядачам показали обряди, свята, звичаї. На сцені герої співали, танцювали, вишивали, ворожили, і навіть поїдали вареники…
Старшокласники сценізували великі твори, а учні 7-8 класів — різноманітні сценки, водевілі, які уособлюють культурне багатство нашого народу. Щоб підкреслити, які неповторні усі без винятку учнівські художні колективи, — журі відмовилось від методики нагородження переможців за місцями, і присуджувало кожному класу оригінальну номінацію.
Наприклад, 7-А клас, який сценізував «Українські вечорниці», нагороджений грамотою у номінації «Запальні танці та веселі вечорниці»; 7-Б клас — «Сценічна культура та акторська майстерність» за «Свято Святого Миколая», 7-В клас — «Вдале втілення на сцені українських зимових звичаїв» за «Свято Святої Варвари».
Голова журі також звернула увагу, що подібний фестиваль проводиться лише у школі імені Т.Г.Шевченка, бо за цим естетичним задоволенням стоїть велика творча праця на репетиціях. І коли діти розповідають своїм знайомим, родичам про шкільний культурний осередок, про те, що у драматичну студію приходять усім класом, — не завжди це сприймають на віру. Запитують: «Якщо це так, то якого театру «Мала сцена» у вашій школі?».
Насправді — і режисерами, і диригентами, і рецензентами, — в одній особі є класні керівники, які разом з батьківським комітетом обирають для постановки драматургічний твір, виготовляють костюми, декорації.
Як з`ясувалось, абсолютно усі вчителі, які є класними керівниками, незважаючи на предмет, який вони викладають — математику, фізику чи хімію, — з великим задоволенням беруть участь у культурному осередку. Особливо приємно було побачити, з якою радістю вітала свій клас саме вчителька математики — класний керівник 7-Б класу Тетяна Володимирівна Чайковська за здобуту учнями грамоту у номінації «Сценічна культура та акторська майстерність». Заслужена радість, і внесок вичтеля!
Директор школи Андрій Анатолійович Малахов розповів, що культурно-мистецькі заходи у школі тривають ще від Дня української писемності і мови. Так шкільна родина відзначає 20-річчя шкільного культурного осередку.
Загалом його діяльність розподілена на традиційні цикли. Перший — це Покровський ярмарок. Зараз — період фестивалів, після завершення яких розпочнеться зимовий цикл нашого культурного осередку — Різдвяні дійства, колядки, щедрівки, — і на завершення — аж по травень знову будуть проходити етнічні культурні заходи, присвячені відродженню народних традицій. Кульмінацією стане міський фестиваль «Намивські роси», який школа започаткувала у травні 2019 року.
«Свій культурний осередок ми заснували у 1999 році фестивалем «А ми тую червону калину…», — розповідає директор школи А.А.Малахов. — Та згодом осередок якісно зріс, з`явилась низка інших культурницьких заходів національно-патріотичного спрямування.
Так, за останній місяць у школі відбулось три фестивалі — свого роду творчі звіти учнів усіх вікових категорій. Розпочали естафету учні третіх класів заходом — «Ми — сучасні українці». Її підхопили учні 5,6 класів фестивалем патріотичної пісні «Мати Україна — ти у нас одна!». І на завершення — цілий тиждень тривав нинішній фестиваль «Усе моє, що зветься Україна».
На запитання, як школа знаходить так багато акторських талантів, директор Андрій Малахов відповів:
«Є діти, які від природи мають артистичний хист, але більшість вчаться умінню поводитись на публіці, декламуванню, імпровізації завдяки нашій шкільній сцені. Сучасних дітей не здивуєш декламуванням вірша, чи сольним номером пісні. Вони хочуть бачити шоу, яке приносить емоційний драйв, шоу, яке створюють самі, переживають, хвилюються, щоб потім обговорювати, ділитись враженнями, зрештою, довго ще з насолодою згадувати…
Участь у художній самодіяльності для наших дітей — це свого роду захоплюючий урок, як невимушено і природно можна засвоїти народну культуру, навчитись зберігати традиції українського народу. Учителі залучають не тільки учнівську молодь до творчої діяльності, до розвитку сценічних талантів, — але й батьків. Бо тільки зв’язок між поколіннями береже від зникнення народні традиції, українську пісню, танець, збагачує їх самобутніми елементами нашої сучасності.
Дякую щиро кожному вчителю за блискучу підготовку юних артистів. Дякую батькам за декорації і костюми, за те, що підтримали ініціативу школи, наше бажання прищепити дітям потяг до сцени через звичаї, традиції та культуру нашого народу».
Класний керівник 8-А класу Оксана Василівна Філаткіна в інтерв`ю зазначила:
«У самодіяльному театрі задіяна уся шкільна родина. Ні, це міф, а потужна сила культу естетики, солодка магія залучення шанувальників сцени — учнів, учителів, батьків до особистої участі у театралізованих заходах.
Культурний осередок у стінах освітянського закладу — це можливість навчати юних шевченківців любити своє коріння, знати звичаї та культуру свого народу, його поезію, драматургію. Вважаю, що знати героїв найбільш популярних творів українських драматургів-класиків має кожна освічена людина».
Оцінку діяльності шкільного осередку культури висловив член журі фестивалю, заступник директора школи Валерій Федорович Гончаренко:
«Це системний напрям нашої діяльності. Він охоплює усю шкільну родину. У 1999 році ми розробили окреме положення, у якому зазначили про жанрову палітру, критерії, а також про те, що системність — має стати основним чинником у подальшій діяльності. І нині фестиваль «А ми тую червону калину…» вже виріс за початкові рамки, народив три інших фестивалів, став важливим напрямком виховної роботи з учнями.
Я входив до складу команди, яка на початку розробляла положення. Мета його була залучити дітей, батьків і вчителів до живого, а не формального вивчення учнями культурної спадщини українського народу. Якими б цікавими традиції не були, але вони забуваються, якщо нове покоління не успадковує їх на рівні власних емоцій та почуттів.
Молоде покоління, що є прихильниками сучасної культури, просто не буде знати народних звичаїв, якщо ми їх цьому не навчимо. А вчителі, як посередники, ще щось пам’ятають від своїх бабусь, дідусів, знають, зрештою, з книг. І вони повинні передати свої знання учням, щоб молодь могла пишатись, що є представниками такого духовно багатого народу.
Спочатку були певні організаційні труднощі, пов’язані з відсутністю костюмів, декорацій. Та згодом нам вдалося все відшліфувати, і на теперішній час фестивалі стали загальношкільними святами, яких усі чекають, яким усі радіють.
Мені приємно за своїх колег педагогів, які є дійсно творчими людьми. Вони уміють на високому рівні провести урок, розробити власні методичні рекомендації, а також уміють самостійно підібрати сценарій, придумувати сценічні ходи, заспівати українську народну пісню, навчити дитину, як триматись на сцені, як володіти своїм голосом та манерами.
У даному випадку вчитель постає талановитим організатором, він також є режисером і психологом. Він реалізує себе як неординарну особистість. Адже демонструвати сценічне мистецтво здатна насамперед гармонійна висококультурна людина.
Вчителі залюбки нехтують власним часом, тому що це та діяльність, яка приносить задоволення. Дуже приємно бачити результати нашої співпраці, коли колектив однодумців живе одним емоційним піднесенням, створюючи довкола себе цікаві незабутні події у житті учнів», — наголосив В.Ф.Гончаренко.
Олександра Ментель