В Снігурівському районі Миколаївської області живе та працює людина, яка «горить» музикою та займається спортом. «І швець, і жнець»  Олександр Васильович Рубаняк, який прославляє своєю діяльністю високе звання «педагог». Великий Василь Олександрович Сухомлинський свого часу сказав: «У справжнього вчителя — найважче і найрадісніше життя, трепетно хвилююча і болісно складна творчість, незбагненно тонкі і вічновдосконалювані інструменти, якими він діє на людську душу».

Але чи стосується це сучасників?

Ми вирішили дізнатися в героя нашої сьогоднішньої рубрики – як це «бути вчителем?»

— Як давно працюєте в системі освіти? І що для Вас найголовніше в роботі?

-Працюю з 1995-го року в Киселівській ЗОШ І-ІІІ ступенів по сьогоднішній день, суміщаючи наразі основну роботу із викладанням в Білозірській школі. Працював і в Квітневому НВК деякий час. Також до цього був художнім керівником, а пізніше директором сільського будинку культури.  Особисто для мене найголовніше – це можливість розвиватись та передавати знання учням. Ще з дитинства захоплювався музикою, тому власне вступив свого часу до Миколаївського вищого державного училища культури, щоб втілити своє захоплення в професію. Грав на гармошці, клавішних, вже там освоїв ази гри на бандурі. Це моє життя, і я отримую колосальне задоволення від нього.

— Будь-ласка більш детальніше про своє навчання та загалом діяльність в сфері музики?

Дуже пам’ятним видався момент, коли виступали в Києві на Всеукраїнському фестивалі. Тоді наш «Прибузький народний хор під керівництвом Анатолія Затуряна» зайняв 2-ге місце. В теплих спогадах залишилися мої викладачі – той же Анатолій Ільїч Затурян,  Анатолій Володимирович Рибак та покійний Олександр Миколайович Стрюк. Ці люди надали мені неоціненний багаж знань. Що стосується знову ж таки вчителювання, то наразі здійснюю ще й різноманітну гурткову роботу, і в цілому, мені подобається працювати з дітьми, адже підростаюче покоління – це майбутнє нашої країни. І ми маємо виховувати в них любов до Батьківщини, мови, культури. В нашій Киселівці багато творчих людей, тому часто відбуваються різні культурно-масові заходи, в яких також залюбки беру участь. В районному центрі теж проводяться різного роду творчі конкурси, з яких я неодноразово привозив додому призи.   

— Хто є справжнім еталоном зі співаків особисто для Вас? І які жанри подобаються найбільше?

-Подобається сучасна українська музика. В дитинстві заслуховувався «Малинівкою», в процесі роботи дуже полюбив пісню Миколи Гнатюка «Час рікою пливе», цей співак для мене взагалі є прикладом для наслідування. До того ж дуже імпонує Назарій Яремчук, який безумовно є значним авторитетом у вітчизняній культурі.

-Ви сказали, що захоплюєтесь сучасною музикою. Чи входять в коло ваших інтересів такі популярні жанри як реп чи рок?

— Насправді, не дуже слідкую за цими течіями. Чув декілька треків, але така музика та сама її структура мені не до вподоби. Тому ставлюся до неї нейтрально.

-За нашою інформацією Ви ще й вчитель фізичної культури.

-Так, це правда. Музика і спорт  —  це моє хоббі, і  в той же час робота.  Попри шкільний активний відпочинок, ще й іноді з односільчанами збираємось пограти у футбол.  Захоплююсь цією грою, тому із задоволенням граю і переглядаю футбольні матчі. Моя улюблена команда – «Динамо Київ». До слова, ще подобається настільний теніс.

-Який кумедний випадок можете згадати за час своєї діяльності на педагогічній ниві?

-Мабуть, таким доволі потішним можна назвати те, що на першому році роботи я ніяк не міг звикнути до своєї посади. А тому доволі часто, коли заходив у вчительську, завжди стукав у двері і підтюпцем ніби школяр, брав класний журнал і йшов на урок. Тому одного разу один із вчителів зі стажем роботи зробив мені зауваження, яке і «звільнило мене із кандалів вічного хлопчика-учня».

— Які настанови Ви би надали юним педагогам-музикантам і фізкультурникам?

— Все хрестоматійно просто. Треба любити свою справу і тоді вона буде приносити не тільки матеріальний дохід, а й емоційне задоволення. Якщо відчуваєте, що це ваше, то йдіть до кінця, адже як заповів Сковорода, «Сродна праця – це найсолодша в світі річ».

З цієї короткої бесіди, ми можемо сказати, що вітчизняні вчителі – віддані своїй справі та це одна із акумулюючих ланок, на якій тримається наша країна. Висновок простий і його замість нашої редакції крізь століття зробить вже згаданий Григорій Савич – «Ніхто не пожне мiцної слави від будь-якого покликання, якщо працю за цим покликанням не вважатиме за найсолодшу, більшу вiд самої слави втiху».