Студентка Чорноморського національного університету, Ольга Олексіївна Якименко, поділилася з «Миколаївськими вістями» своїм враженням від перших виборів. Вона взяла участь у конкурсі студенських робіт Головного територіального управління юстиції. В ньому беруть участь студенти миколаївських вищих навчальних закладів, які вперше голосували. Весна… Все розквітає та надихає, оновлюється…Саме в таку пору тотального оновлення мені вперше у житті довелося взяти участь у спільній справі свідомих українців – виборах Президента України-2019.
Не можу сказати, що мене охопила ейфорія від факту «дорослості», хоча чого приховувати: нові емоції додали яскравого забарвлення і закарбувалися у пам’яті назавжди. Та все ж головним почуттям у даній ситуації, на мою думку, мала бути виваженість та поміркованість — я вперше мала долучитися до прояву народовладдя, стати однією з майже п’ятидесяти мільйонів «піщинок», які мали або перевернути «пісочний годинник» життя країни та розпочати новий відлік часу, або залишити існуючий стан справ.
Усвідомлення власної причетності до творення історії рідної землі, по правді, незвично лягало на плечі тягарем відповідальності: раніше я лише відстороненно розмірковувала на подібні теми, обговорювала їх у колі родині, з друзями, на уроках у школі, на семінарах в університеті тощо — а наразі я вже ставала учасницею цього процесу.
За Конституцією демократичної України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Проте суб’єктивне, у даних обставинах, тлумачення вислову Вінстона Черчилля: «Демократія – жахлива річ, але нічого кращого людство поки що не придумало», – відкрило для мене факт: кожен з нас, роблячи вибір на користь одного з кандидатів, перекладає власну відповідальність за майбутнє країни у наступні п’ять років на свого обранця.
Безсумнівно, згода кандидатів балотуватися на найвищий пост держави викликає повагу та захоплення високим рівнем відповідальності перед всією Україною та кожним українцем, яка апріорі має нівелювати власні потреби та інтереси, а подекуди — граничити із майже самозреченням. Проте, не завжди історія нашої держави підтверджує цей постулат: приклади інколи пригнічують, зміцнюючи прагнення до змін.
Тож, цієї квітучої весни, у пору пробудження природи й оновлення усього живого, я вперше взяла участь у виборах – використала надане Конституцією право громадянина України. Святковий настрій та деяка збентеженість супроводжували мене у день виборів, але, залишившись у кабінці для голосування один-на-один з виборчим бюлетенем, я свідомо зробила свій перший громадянський відповідальний вибір!
Адже Україна — це усі ми. І тікати від відповідальності за державу — не вихід, і бути байдужим — теж не вихід. Лише тоді, коли цю аксіому зрозуміє кожен з нас, Україна зможе стати насправді сильною державою, з якою будуть прагнути співпрацювати флагмани світової економіки, а вести війну з якою навіть не прийде нікому в голову.